Юринець, Володимир

Юринець, Володимир (1891, с. Одесько Львівської обл. - 1934(?)) - укр. філософ-марксист, естетик, засновник "філософської ніколи" в укр. літературній критиці. Дійсний член АН УРСР (з 1929 р.) З. амолоду, навчаючись у Віденському та Берлінському ун-тах, зазнав впливу феноменології Туссерля, згодом устійнився на марксистських позиціях, закінчив Московський ін-т червоної професури (1924), був проф. Московського унту, з 1925 р. - ректор Ін-ту філософії при ВУАМЛІН (Всеукраїнській Асоціації Марксо-Ленінських Ін-тів) у Харкові Р. озчарований історичним песимізмом західної культури, марксизм Ю. сприйняв передовсім як "філософію чину". Його соціально-філософські погляди найближчі до тих, котрі в післясталінському марксизмі здобули назву "діяльнісного підходу". Рушійною силою історії Ю. вважав боротьбу людини з природним хаосом, а метою - максимальне саморозкриття її творчої потуги в цій боротьбі. Майбутнє безкласове суспільство покликане вивести людину з кріпосницького "царства речей", звільнивши її для виключно культурно-перетворювальної діяльності. Історія людства стане історією культури,· причому ця остання розвиватиметься між двома полюсами: стоїчним (гесіодівським), перейнятим трагічною свідомістю скінченності природних ресурсів і обмеженості пізнавальних здібностей людини, та гедоністичним (анакреонтичним), де мистецтво вперше сповна оприявниться як гра ("До проблеми соціалістичної культури"). В естетичній теорії Ю. явив зразки оригінального синтезу марксизму і феноменології, поступово еволюціонуючи в філософських дослідженнях художньої літератури ("Павло Тичина: Спроба "критичної аналізи") в напрямі літературної герменевтики. Розглядаючи саму філософію як словотворчість ("В слові дрімає вся попередня історія суспільства. Кожне слово - це вже теорія"), а предмет її (безпосередню дійсність) - як невіддільний від суб'єкта, бо даний йому лише через вербалізуючу свідомість, Ю. і художню літературу аналізував, відповідно, як форму "біжучої" філософії, "філософії in fluenti". Поруч із критикою фройдизму та неогегельянства Ю. багато уваги присвятив критиці догматичного марксизму та вульгарно-соціологічної естетики, застерігаючи, що історичний матеріалізм є "знаряддя надзвичайно тонке" і "в несправних руках може перемінитися на джерело нових фетишизацій". У висліді був звинувачений у ревізіонізмі (а також кантіанстві й "буржуазному націоналізмі"), книги його вилучені з обігу, а сам Ю. репресований З. відтоді його твори в Україні не перевидавалися.

[br]

Осн. тв.: "Павло Тичина: Спроба "критичної аналізи" (1928); "Філософсько-соціологічні нариси" (1930); "Діалектичний матеріалізм" (1932).